Чорт (дідько)

Яким його бачили

У галицько-подільських оповідях, які записав Володимир Гнатюк, чорт (дідько) постає по-різному. Часто він з'являється паном чи офіцером — чемним чужинцем уночі. Класичний образ інший: хлопець «у червоних портянках, ноги як у цапа, рогатий, з люлькою в зубах». А викривають його нелюдські ноги: коли грім убив чорта в хаті, лишилися «коліна, ноги у панчохах — та які? Кінські».

Де його «діставали»

Головне місце — роздоріжжя опівночі. Щоб дістати чорта-помічника до пасіки, радили зварити галузку з першим роєм, вийти «де три дороги» перед північчю, скинути з себе одяг і митися — «покажись так, як сатана, бо то він сам». Відтоді, за повір'ям, пасіка велася наче сама собою.

Що дає — і що бере

Чорт дає багатство чи роботу, але за плату. «Що потребуєш, те можеш жадати — він тобі все зробить… але за те мусиш йому підписатися». Іноді він служить замість людини цілий рік. Той самий мотив — плата душею — звучить і в оповідях про домовика («по смерті душу того чоловіка бере собі»).

Як боронилися

Від чорта відстрашували куренням зілля (від його смороду «мусить тебе лишити»), свяченою водою й кропилом («свяченим кропилом вигнав чисто дідька з хати»), а найпростіше — перші півні: щойно заспівають когути, «чорти щезли».

Звідки ці записи

Оповіді галицько-подільські (Бучацький, Теребовельський, Дрогобицький повіти) — це ширший український образ; у гуцульських і лемківських матеріалах цього корпусу чорт окремо не описаний.

Джерела

• Володимир Гнатюк. «Знадоби до української демонольоґії», том I (1904), розділи XII–XIII (оповідання про чорта/дідька).