Домовик

Хто такий домовик

Домовик — хатній дух-помічник, що, за народними уявленнями, приносить у дім достаток. У «Знадобах» Володимира Гнатюка він стоїть у розділі про хованців і, по суті, вживається як синонім хованця: «Як хто такого домовика має, то буде дуже багатий, бо що схоче, те буде мати».

Це не грізна, а радше двозначна постать: домовик служить господареві й робить його заможним — але за цю службу колись доведеться заплатити.

Як його «заводили»

Спосіб, записаний Гнатюком, дуже конкретний. Треба було знайти («вдибати») півняче (когутяче) яйце, прив'язати собі його під ліву паху й носити дев'ять днів і дев'ять ночей. З того яйця, за повір'ям, вилуплювався малий домовик. Новонародженого «пускали на гору» — тобто на горище — і там тримали.

Чим годували

Годувати домовика належало тільки несоленою їжею. Господар брав у мисочку якоїсь страви, «але не соленої», виносив на горище й лишав йому. Сіль тут — не дрібниця, а межа, яку не можна переступати: саме з нею пов'язана найгостріша оповідь.

Що він давав — і чого коштував

Домовик виконував бажання господаря й робив дім заможним. Та записи чесно називають і ціну.

Перша — душа: «по смерті душу того чоловіка бере собі той домовик». Друга проявляється, коли порушити заборону. В одній оповіді слуга тричі посолив домовикові страву — і той щоразу лютішав, кидався мискою, а на третій раз «зі злості вирвав дах і полетів собі». Відтоді господар «зараз став щораз бідніти і збіднів на такого, як був перше».

Так проста, здавалося б, оповідь про хатнього помічника обертається народною пересторогою: легке багатство, здобуте «непростим» шляхом, ніколи не буває задарма.

Звідки ці записи

Обидві оповіді Гнатюк записав 1902 року на Поділлі — у Кривулянцях Кам'янецького повіту, від оповідача Івана Юнака. Це подільсько-галицький матеріал; прямої прив'язки до Гуцульщини чи Лемківщини в ньому немає. Опису самого домовика, крім слова «малий», джерело теж не подає — тож ми не домальовуємо його вигляд.

Джерела

• Володимир Гнатюк. «Знадоби до української демонольоґії», том I (1904), розділ «Хованці» (оповідання № 173 і № 177).

Орфографію цитат наближено до сучасної, лексику збережено.