Ґой з Шешор (Андрій Ватаманюк)

Один із останніх «великих мольфарів» Гуцульщини, знаний на всю Верховину ворожбит, примівник і цілитель із села Шешори.

Хто такий Ґой із Шешор

Ґой із Шешор — народне ім'я гуцульського мольфара з села Шешори на Косівщині, якого в записах згадують як «одного з останніх Великих Мольфарів». До нього йшли «на всю Верховину»: він мав славу ворожбита, примівника й мольфара-цілителя водночас. У джерелі його ім'я подано в гуцульській, місцевій формі — «Гой» (тут уживаємо сучасний правопис «Ґой»).

Варто чесно зазначити: у прочитаному матеріалі ім'я «Андрій Ватаманюк» не трапляється — за цим прізвищем у джерелах не знайдено жодної згадки. Тож нижче ми спираємося лише на те, що справді записано про Ґоя з Шешор.

Роль і значення у традиції

Постать Ґоя добре показує, ким був мольфар для громади. До нього приходили не від доброго життя, а з нагальною потребою — і двір його, за переказами, бував повний людей, «тьма-тьмуща, і всі за якоюсь потребою». Розплачувалися з ним, як здавна велося на Гуцульщині, частіше не грішми, а гостинцями: яйцями, харчами.

Сучасники казали, що сила його була незвично прямою. На відміну від інших, Ґой «навіть примівок ніколи не читав»: коли людина приходила, він брав воду, виходив із нею на дві хвилини в іншу кімнату, повертався — і казав, що треба зробити. Його вважали великим провидцем.

Приклади з переказів

Про Ґоя збереглося кілька бувальщин, записаних на Косівщині. В одній жінка, що несла йому кошик яєць, засумнівалася в його силі й сховала частину яєць у бур'яні край дороги. Ґой зустрів її словами: «А з тобою й говорити не хочу. Не вірила мені? Називала старим брехуном? Яйця сховала? То йди собі геть». На зворотному шляху замість яєць жінка нібито знайшла гадюк.

В іншій історії дівчина по війні прийшла дізнатися про долю батька, що не вернувся з фронту. Вона помітила в запічку дивну чорну істоту, якої не бачили інші люди, — і Ґой суворо випровадив її: «Іди геть, коли дивишся на те, що не належить бачити...».

Сам автор записів обережно припускає, що в таких випадках могла йтися про «ману» — ілюзію, відоме й запорожцям-характерникам уміння «відводити очі», яким мольфари підтримували свій авторитет.

Кінець роду майстра

За записом, Ґой із Шешор помер у віці понад сто років і до останніх днів приймав людей. Своїх знань він нікому не передав: учнів не мав, жив самотньо. У традиції вважалося, що мольфар, котрий не передасть дару, помирає тяжко; тож інші мольфари з Гуцульщини, відчувши це, з'їхалися до Шешор і три дні молилися над умираючим, щоб полегшити його страждання.

Так традиція зберегла пам'ять про майстра, чий рід урвався разом із ним.

Джерела

Ольга Берднік. «Знаки карпатської магії: таємниця старого мольфара». Розділ «Зима». Прямі цитати наведено за текстом цього видання; пряма мова Ґоя та опис його практики — звідти ж. Ім'я «Андрій Ватаманюк» у використаних матеріалах не засвідчене.