Гуцульщина

Гуцульщина — гірський край у східній частині Українських Карпат, осердя якого лежить довкола Чорногори. Її межі дослідники окреслювали по-різному; найповніше їх визначив Володимир Гнатюк, ведучи гуцульські оселі долинами рік — насамперед Черемошу.

Гуцульщина — історико-етнографічний край у гірській системі східної частини Українських Карпат. Її серце лежить довкола Чорногори — найвищого гірського масиву Українських Карпат, що піднявся між витоками Чорної Тиси та Чорного Черемошу. На півночі край межує з Покутським передгір'ям, а на півдні гірські пасма — Рахівські та Чивчинські гори — тягнуться до державного кордону.

Як зауважують дослідники, Гуцульщина «більше, ніж інші етнографічні групи, привертала увагу дослідників, які поряд з вивченням її матеріальної і духовної культури намагались визначити її межі». Першу спробу описати розселення гуцулів зробив І. Вагилевич, згодом територію уточнювали В. Поль, С. Витвицький та інші. Раймунд Фрідріх Кайндль, який багато років досліджував Гуцульщину, погоджувався з висновками попередників щодо заселеної гуцулами території. У п'ятитомному виданні «Гуцульщина» Володимир Шухевич, за оцінкою етнографів, надто широко поширив межі краю на територію, не заселену гуцулами.

Найповніше ареал гуцульської етнографічної групи визначив Володимир Гнатюк: «Гуцули заселяють Карпати в околиці Чорногори, їх оселі розкидані по обох сторонах Карпат і належать до різних країн. Звичайно їх оселі тягнуться долинами рік і потоків. У Галичині починаються від Надвірнянської Бистриці по Пасічну і йдуть долинами ріки Пруту по Ділятин, по течії рік Білого та Чорного Черемошу до Вижниці, долиною ріки Рибниці по Косів і ріки Пістиньки по Пістинь».

Так Гуцульщина історично була розділена між Галичиною, Буковиною та Закарпаттям, проте, попри століття чужого панування, тут, як свідчать етнографи, «збереглася однотипність народного побуту та культури». Назва ж краю походить від етноніма «гуцули», походження якого «остаточно не з'ясоване»; серед сучасних версій — гіпотеза про антропонімну ґенезу, тобто походження від давнього особового імені Гуцул.

Одним із найдавніших гуцульських поселень є Косів, відомий своїм ярмарком. Громовиця Бердник згадує й Космач — гірське село, славне писанкарством, де на подвір'ї космацького ґазди Михайла Дідишина постав незвичайний музей Олекси Довбуша. Сюди ґазда перевіз малу хижу-зимівку, в якій, за переказом, загинув ватажок опришків; на стіні там висить його бартка з громовим колесом на обусі. Постать Довбуша Бердник називає «яскравим прикладом поетизації героя, міфологізації образу» — образу, що й донині живе в карпатських легендах.

Джерела

Павлюк С. та ін. Гуцули (етнографічна територія, ландшафт, походження назви). — розд. 02–04. Цитата В. Гнатюка за: Гнатюк В. Гуцули. Підкарпатська Русь. 1923. № 1–2.
Шухевич Володимир. Гуцульщина. Том V (міфологія).
Бердник Громовиця. Знаки карпатської магії.