Інклюз

Хто такий інклюз

Інклюз — дух-збагачувач із української народної демонології: він приносить власникові гроші й, скільки б його не розміняли чи не віддали, завжди вертається назад. «Чоловік усе ним орудує та все до нього вертає», — записує Володимир Гнатюк. Найчастіше інклюз має вигляд монети (гріш, ринський, крейцар), рідше — хлопця («хлопець-інклюз»), а подекуди в оповідях — навіть гадини в пляшці. За переказами, його дає нечистий.

Як його здобували

Оповіді, зібрані Гнатюком, називають кілька способів — і всі вони «нечисті», бо вимагали відступитися від молитви:

• з чорної курки: пискля тримали дев'ять днів під лівим плечем на печі, не вмиваючись і «за Бога не гадаючи», — і дев'ятого дня воно «випускало хлопця-інклюза»;
• з кажана (лилика), звареного з монетою, яку потім носили дев'ять днів під пахвою — без молитви, церкви й дзвонів;
• опівночі на роздоріжжі, тричі проказавши «Хочу інклюза»;
• або просто знайти на дорозі старі гроші, що виявлялися інклюзом.

Спільне в усіх способах — людина мала свідомо відвернутися від хреста. Саме цим традиція й показувала, чого варте таке багатство.

Що він робив

Інклюз приносив гроші й «притягав чужі» до кишень власника — за два-три роки бідняк, за оповідями, дороблявся маєтку. Хлопець-інклюз до того ж помагав у господарстві: міг пасти худобу, глядіти бджіл.

Як його впізнавали

Найвідоміша прикмета — інклюз не лягає плиском. Покладена на мармурову плиту монета-інклюз «не покладеться, як кожен інший гріш, а лиш покотиться» й стане на бік. Через це, казали, у касах і ставили мармурові стільниці. А сама монета «хитається… наче жива».

Гріх — і як позбутися

Оповіді не оспівують інклюза, а радше застерігають. «Гріх тримати інклюза», — казав священник власникові: «то нечисте, верни назад». В одній оповіді господиня-власниця гине в пожежі. Позбутися інклюза було непросто, бо він вертався: радили прибити монету цвяхом до стіни, віднести назад на те саме місце тим самим боком або передати далі — покласти під камінь на людній дорозі, щоб інклюза підібрав хтось інший.

Звідки ці записи

Оповіді про інклюза Гнатюк записав переважно в галицьких і подільських селах, але частину — на Косівщині (село Голови), тобто вже на гуцульському терені. Тож інклюз — один із небагатьох образів цього зібрання, що засвідчений і в самих Карпатах.

Джерела

• Володимир Гнатюк. «Знадоби до української демонольоґії», том I (1904), розділ XIV «Інклюзники» (оповідання № 376–397).

Орфографію цитат наближено до сучасної, лексику збережено.