Мавка (нявка)

Хто така мавка

У гуцульських віруваннях мавка, нявка і бісиця — три назви тієї самої лісової істоти; між цими словами в карпатській традиції різниці немає. Це один із найвиразніших жіночих образів української демонології.

Як її уявляли

За народними переказами, мавки живуть у лісах і являються людям молодими вродливими дівчатами. Їх описували високими, з округлим обличчям; довгі коси вони спускають на плечі й заквітчують, а тонке прозоре вбрання недбало спадає по тілу. Коли сходять сніги, мавки, за повір'ям, бігають горами й долинами та засаджують квіти, а коли все зазеленіє — рвуть їх, прибираються ними й купаються в потоках.

Найприкметніша їхня риса — вигляд ззаду: спереду нявка виглядає як звичайна дівчина, а ззаду тіло її відкрите, так що видно нутрощі. Це не порожнеча й не відсутність тіла, а саме відкрите нутро. Чоловічим відповідником мавок у переказах виступали дідки.

Розігри й небезпека

За віруваннями, мавки заманюють людей красою та співом, ваблять до танцю й можуть «зсисати» людину, від чого вона марніє і гине. Найнебезпечніший час — тиждень після Зелених свят, так звані розігри: тоді нявки сходяться на високих верхах, гуляють, танцюють і співають. У ці дні, за давнім звичаєм, не годилося працювати — лише святкувати.

Як береглися

Головним оберегом від мавок народ уважав часник і цибулю, яких ці істоти не зносять, та зілля оделян (валеріану). У піснях, що приписували самим нявкам, лунало: якби не часник та оделян-зілля, вони забрали б людину з собою. Хто мав це зілля при собі, того, за віруваннями, нявки взяти не могли.

Джерела

• Володимир Шухевич. «Гуцульщина», том V (міфологія).
• Володимир Гнатюк. «Нарис української міфології» (розділ «Мавки (Нявки, Бісиці)»).