Відьма (босорканя)

Хто це за віруваннями

Відьма (у записах також чарівниця) — один із найвідоміших образів української народної демонології. За уявленнями, це жінка, що володіє надлюдською силою й може шкодити людям, худобі та господарству. Народні оповідачі розрізняли два роди: родимих і вчених (неродимих) відьом. Як зазначає Володимир Гнатюк, родима відьма «може пошкодити, але потрафить кожної хвилі направити шкоду і відробити зроблене; учена відьма робить усе шкоду і не відкликує її» («Нарис української міфології»).

На Гуцульщині цей образ описували особливо докладно. За записами Володимира Шухевича, «відьма се така жинка, що йик льиже спати, то тїло ї зістає у хатї, а душьи йде задом по сьвітї» — до корів, овець, людей чи води («Гуцульщина», т. V). Душа уявлялася світним клубком, що котиться полями.

Опис і прикмети

За повір'ям, відьом відрізняли за «фахом»: бувають відьми «від коров, овець, кіз, свиней, гусей, риби… дощу, посухи, морозу» (Гнатюк, «Нарис»). Найчастіше в оповідках вона «відбирає» молоко — доїть його навіть «із стовпа», із сохи чи терлиці.

Прикметою родимої відьми вважали маленький хвостик: на Гуцульщині казали, що в неї «стирчит маленький кострец (хвостик) из заду», а в неродимої його немає (Шухевич, т. V). Народ вірив, що відьма може набирати різних подоб — людини, кобили, корови, собаки, кішки, жаби, навіть колеса чи клубка (Гнатюк, «Нарис»).

Обряди й способи захисту

Більшість записаних дій — це не «магія проти людей», а оберегова господарська традиція, прив'язана до календаря. Щоб уберегти худобу, перед Юрієм робили дьогтем хрестики на дверях стайні: тоді, за повір'ям, «відьма там не має вже приступу» (Гнатюк, «Нарис»). Великим оберегом вважали пса-ярчука, якого відьма буцімто боїться.

Аби «побачити» чи «прикликати» відьму, оповідачі радили способи, прив'язані до Великого посту й Великодня — наприклад, придивлятися до процесії довкола церкви. На Гуцульщині існувало й добре, мирне повір'я: «розумна» відьма, входячи в хату чи до худоби, мовить «Тну тай не дітну!» — і тоді «нічого злого не стане си» (Шухевич, т. V).

Регіональні назви

У досліджених джерелах персонажа послідовно називають відьмою та чарівницею (Гнатюк, Шухевич). Форма босорканя, поширена в карпатському (закарпатському, лемківському) мовленні, є місцевим синонімом того самого образу, проте в опрацьованих текстах Гнатюка й Шухевича вона прямо не трапилася — тож подаємо її як ширшу карпатську назву, а описані вірування — за наведеними записами.

Джерела

• Володимир Гнатюк. «Нарис української міфології» (розділ «Відьми (Чарівниці)»; із покликами на «Знадоби до української демонольоґії», т. I–II).
• Володимир Гнатюк. «Знадоби до української демонольоґії», т. I (оповідання № 288–291).
• Володимир Шухевич. «Гуцульщина», т. V (розділ «Відьми. — Опирі»).